Життя зійшлося клином на… португальцях? Або «Що не так із тим Люксембургом?»

Після феєричної перемоги нічиєї із Португалією Україна явно була не готова тримати заданий темп та рівень. Гра із Люксембургом ще довго асоціюватиметься із російською рулеткою вкінці, вирішальним голом у стилі «Бог помилував» та скандалом із натуралізацією Родрігеса Мораеса.

Щодо ключових моментів самої гри, то одразу стало очевидним, що «план Б» Андрія Шевченка далеко не рівноцінний «плану А». 5 нових футболістів у складі у порівнянні із попереднім матчем явно випадали із загальної схеми. Формально, Безус мав би бути на вістрі атаки, проте де-факто він весь перший тайм не знаходив собі місця і найчастіше опинявся на одній лінії із Малиновським та Зінченком, деколи навіть сідаючи нижче за них. Циганков же ж геть розгубився, часто грішив неточними пасами і спершу у його комбінаціях із Зінченком геть нічого не клеїлося. Самостійні забігання Циганкова до Мораеса через правий фланг теж не давали результатів.
Мораес, будучи в залежній позиції, взагалі більшість часу був відрізаний від гри. Все заглушувалося на останній третині поля, так і не переходячи в конструктивну атаку.

За відсутності Степаненка дестабілізувався і центр поля, не страхувалися фланги і загалом, позиційна гра з тріском розвалилася. Окрім цього, без Марлоса та Ярмоленка флангам явно бракувало гостроти (взагалі, якісних переведень з фланга на фланг я особисто не спостерігала зі сторони нашої збірної у цьому матчі). І ні, це не переоцінка окремих гравців. Через чорну діру у центрі поля, яка лише притягувала туди добре зорганізованих гравців збірної Люксембургу, Миколенко вже не виглядав так стійко і навіть брутально у захисті, адже часто намагався заповнити собою вільний простір у центрі, підтягуючись значно вище від своєї рідної позиції. Із цієї причини впала і ефективність Малиновського. Класичні «кам’яні стіни» своїх позицій змушені були неприродньо скупчуватися в центрі під час позиційних атак суперника, тим самим утворюючи все нові і нові вільні зони на полишених місцях. От вам і порочне коло. Через цю метушню і намагання встигати всюди, у наших футболістів просто вже не вистачало сил на побудову якісних контратак. А ще, це заважало встигати перекривати і окремих гравців суперника. Звісно, концепція гіперопіки вже немодна у сучасному футболі, але інша крайність також ні до чого доброго не доведе.

Ще одне питання, це стандарти Коноплянки. Ні. не так. Гра Коноплянки загалом. М’яч просто вислизав у нього з-під ніг, а коефіцієнт корисних дій Євгена був просто до непристойності низьким. І всі спроби закрутити м’яч у дальню дев’ятку під час пробивання штрафних увінчувалися фіаско. Брак ігрової практики мав би стати контраргументом на користь того, щоб поступитися місцем штатного стандартиста Малиновському чи Зінченку, наприклад.

Така гра, звісно, не лише наше упущення, але і заслуга Люксембурга. Серед їхніх плюсів чудово зорганізований захист, висока щільність та компактність між першою та другою лініями оборони, здатність витримувати наш пресинг (чи принаймні щось подібне на нього), і це при тому, що деколи вони сідали дуже низько, швидкий темп та лаконічність дій (до порівняння, ми завдали всього 15 ударів і тільки 3 із них були у площину, Люксембург же ж зробив менше ударів — 13, зате 5 із них пішло у площину). Та й чого тільки вартував один Жерсон Родрігес! Технічний футболіст, який часто сам ішов на загострення проти 2-3 наших футболістів, хлопчина із люксембурзьким паспортом, португальським походженням, але із українською душею :). Іронія долі в тому, що він міг кілька разів стати героєм для своєї збірної, а став для нашої :).

Якщо після прочитаного ви встигли знову розчаруватися у нашій головній команді країни, то поспішаю вас запевнити, що не потрібно. Люксембург був нашим тестом на стійкість і ми його таки здали на залікову трієчку. Попри виявлені недоліки, робота Андрія Миколайовича не пропала за один матч і в нашої збірної є вагомі плюси, які проявлялися навіть під час цієї гри. І перш за все, це незмінна позиція голкіпера. П’ятов, на щастя, залишився П’ятовим і зробив кілька неймовірних сейвів протягом матчу. Також зауважила, що Миколенко та Зінченко дуже непогано взаємодіють між собою. Сам же ж Зінченко — це окрема надія для збірної. Олександр теж робив немало помилок, які могли спричинити небезпечні контратаки, але він навчився прибирати за собою — перерізати атаку, до якої сам же і призвів. Вміння не лише не робити помилки, але і виправляти вже зроблені — справді корисна риса. Окрім того, як зізнався Циганков, у Зінченка чудове диспетчерське бачення поля. Віктор і справді має завдячувати свій гол саме Сашку, який зауважив, що товариш по збірній знаходиться сам у вільній зоні і віддав йому чудову гольову передачу «черпачком». Він мав вибір пасувати одразу на 4-5 гравців у активних позиціях, проте обрав найоптимальніший варіант.

Також, наша збірна більше контролювала м’яч. Окремі футболісти, як-от Малиновський чи Миколенко, хоча б намагалися чіплятися за м’яч, навіть якщо й безуспішно. Мораес теж старався витискати по максимуму зі своїх скупих епізодів і навіть на 67-ій хвилині створив досить переконливий гольовий момент. А ще, під кінець матчу навіть напад, наша чи не найслабша ланка, почав вимальовувати нечітку модель того, до чого ми маємо прагнути в подальшому. Яремчук спробував взяти ініціативу на себе, а Циганков із Мораесом зуміли швидко розіграти м’яч в один дотик. Так, користі з цього було небагато, але так і виробляється впевненість, якої деколи нам дуже не вистачає. Сподіваюся, що дебютний гол за збірну якраз додасть її більше Віктору Циганкову.

Будемо надіятися, що до літа Шевченко зуміє збалансувати оборону та напад, що наша атака буде гострішою, впевненішою, швидшою, а гравці навіть не боятимуться ризикувати в окремих епізодах (адже хто там п’є шампанське, навіть якщо у тебе спортивний режим? :) ). І нарешті, успіх зі збірною Португалії — це дуже добре, випадковий автогол від люксембурзького португальця — це гіперудача, а скандальні заяви Португалії про незаконне вироблення громадянства Мораеса — просто тимчасова неприємність. Та чи життя зійшлося клином на португальцях? Думаю, зараз нам варто сконцентруватися лише на подальшій розбудові свого футболу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *