«Як вам таке, чемпіони?» або «Маємо право хвалитися і нічиєю»

Author of the article: Iryna Ivasiv

У футболі, все ж, більше закономірностей ніж випадковостей. Гідна нічия підопічних Андрія Шевченка проти чинного чемпіона Європи
— результат переосмислення пріоритетів, виковування нового українського стилю із італійською родзинкою у вигляді уваги до контролю м’яча та логічне продовження успіхів у Лізі Націй. А от Португалія з якоїсь причини залишається стабільною у плані неспроможності виграти перші матчі відбіркового туру чемпіонату Європи. Більше того, саме наша збірна вперше із 2012 року зуміла завадити перемозі португальців на Ештадіу да Луж.

То ж у чому насправді секрет успіху і поки що стабільного прогресу головної команди України? Давайте поглянемо на основні моменти.

• Надмірна увага до особи Роналду стала згубною зовсім не для України.

Перед матчем найпопулярнішим запитанням було «Як зупинити Роналду?», хоча він — уже завершальний етап у тактичному малюнку, на якому вже пізно починати блокувати португальців. Саме тому Шевченко вирішив підходити до тактики комплексно і відійшов від концепції гіперопіки над Кріштіану.

А от самі португальці, здається, почувалися більш безпечно та поводилися інертніше, делегуючи всю гостроту на Роналду.
Якщо ж перекрити підступи до нього та обмежити простір для його дій — гальмується і вся збірна. Цікаво, що у матчах без зіркового португальця, решта гравців мобілізовувалися і всією командою активніше підтягувалися до атаки, знаючи, що вже нема кому одноосібно нести на собі це завдання. Тому козир він чи заспокійливе для збірної, це ще питання.

• Загальнокомандна впевненість та злагодженість в обороні

Хоча ми і не могли повноцінно конкурувати із Португалією за володіння м’ячем, і до того ж, команда Фернанду Сантуша намагалася постійно нав’язувати свою гру, наша збірна зуміла вловити їх ритм та не втрачала контролю м’яча. Наші гравці прийняли їхні правила, але не розтрачали сили на те, в чому об’єктивно слабші. Так, десь після 65-ої хвилини португальці повністю перейшли на нашу половину поля, але за рахунок того, що українські футболісти старалися триматися компактно, не сідати аж надто низько та не відкриватися на позиційні атаки, їм вдалося збільшити власну опірність та водночас знівелювати пресинг Португалії. Перша і друга лінія оборони грали дуже злагоджено, а кожен окремий гравець не боявся поборотися за м’яч і діяв грамотно у відборі. Побільшало точних пасів у один дотик, розрізних передач та загальнокомандної впевненості. Поменшало хаотичності та непродуманості дій. Переходу від оборони до атаки нам ще, звісно, треба повчитися у своїх титулованих суперників, але принаймні до захисту претензій майже немає. А в перші 15 хвилин матчу, в цей золотий для нас відтинок, українцям подекуди вдавалося створювати навіть видимість домінування.

• Індивідуальна майстерність та холоднокровність

Звісно, перший у цьому списку Андрій П’ятов. Дарма я спершу сумнівалася в його спроможності вистояти проти атак такого суперника. Наш воротар витримав 17 ударів, 8 з яких були у площину воріт. Він зробив 4 чудові сейви і двічі перевів удари Роналду на кутові. Зумів і парирувати небезпечний удар від комбінації Роналду-Сілва у другому таймі.

Окрім нашого голкіпера, у нас проявляли безстрашність і польові гравці. 19-річний Миколенко провів просто неймовірний дебют.
Він впевнено боровся за м’яч (місцями навіть жорстко та нахабно). У першому таймі він кілька разів майже фолив, але арбітр таки підтвердив, що гра була в м’яч. А під кінець матчу Соуза взагалі вимагав у арбітра пенальті за те, що Миколенко брутально його збив із ніг. Ось і плюси того, що сучасна молодь по трохи забуває, що таке субординація. Адже надмірна сором’язливість перед зірками на полі є зайвою.

Матвієнко, Кривцов та особливо Малиновський взагалі, здавалося, забули, що номер 7, якого вони активно відтісняли від м’яча, це той самий Роналду. Марлос не боявся виходити 1 проти 3 (хоча і був врешті грубо зупинений Жоау Канселу, який дуже зачастив із фолами на наших футболістів). Яремчук взагалі приємно здивував тим, що навчився бачити вільний простір та відповідний момент, проявляючи вже задатки диспетчера (згадайте його спробу розрізної передачі на Марлоса). Дебют Мораеса видався досить яскравим. Своїм виходом він додав темпу відтісненим на свою половину поля українцям і мав 2 потенційні гольові епізоди. Особливо небезпечним був момент під кінець матчу, на 85-ій хвилині, коли Коноплянка пробивав здалеку, Руй Патрісіу парирував цей удар прямісінько перед собою і першим на добиванні був саме новоспечений українець. На жаль, Мораес промахнувся із дуже близької відстані, змарнувавши нагоду, яка теоретично могла принести нашій збірній перемогу.

• Помилки вдійшли від розряду «фатальні»

Так, Коноплянка десь випадав на фланзі. Так, останні ігри Зінченка в АПЛ змусили мене очікувати більшого, ніж він насправді показав. Крім того, він взагалі ледь не спричинив «аварійну» ситуацію, віддавши м’яч на П’ятова засильно, а сам воротар ще й послизнувся (добре, що таки встиг!) Так, Матвієнко трохи грішив неточними передачами, а Кривцов ледве встигав за Роналду, здебільшого просто танцюючи на безпечній відстані перед ним. Так, Мораес змарнував чудовий момент. Так, у нас далеко не такі сильні фланги, як у португальців. І так, навіть Миколенко випадково ледь не нокаутував м’ячем Караваєва у першому таймі.

Але! На відміну від стабільних тенденцій, про які я згадувала на початку цієї статті, все вищеперелічене тепер і справді скоріше відноситься до випадковостей. Вони не є свідченням абсолютної непродуманості чи явного браку майстерності. Це просто сигнальні прапорці для Андрія Миколайовича, щоб в подальшому пропрацьовувати ці слабкі місця, зменшувати їх, нарощувати ще більшу впевненість та продовжувати будувати абсолютно оновлену збірну України!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *