Єдиний український клуб, що залишився у Лізі Європи (або арія «О Соооооль міііооо»)

Author of the article: Iryna Ivasiv

Попри результативну нічию на виїзді, на Динамо все одно був чималий психологічний тиск. Об’єктами критики встигли стати практично всі: від тренера до запасних. Але особливо перепало Бойку та Солю. На щастя, Хацкевичу не забракло тренерської мудрості висловити довіру обом: і на тренуваннях, і на передматчевій прес-конференції. Що ж, довіра тренера — це вам не алогічні забобони, вона справді творить дива.

Вирішальний для Динамо матч на рідному стадіоні виявився дуже фрагментарним за характером, наче монтаж із моментів домінування в абсолютно різних матчах. Вже з перших хвилин кияни у запалі намагалися нав’язати свою гру, проте до якихось конструктивних моментів це не призвело. Усвідомлюючи недостатню міцність свого правого флангу та зіткнувшись із дратівливою проблемою у вигляді хавбека «Олімпіакоса» Костаса Фортуніса, якому не знайшли гідної протидії на тому етапі, динамівці на деякий час залягли на дно і перейшли на режим більш прагматичного футболу.

Проте Динамо згодом таки дочекалося свого шансу. Тільки-но кияни створили свій перший повноцінний момент, провівши масовану атаку із поліваріантною можливістю її замикання, як уже
на 32-ій хвилині сеньйор «невдалий трансфер» забиває дуже вчасний дебютний гол після прострільної передачі Миколенка. Завдяки злагодженій командній роботі та ініціативній грі на випередження Соля, Динамо вдалося реалізувати вже перший удар у площину воріт. Після цього перехід «синьо-білих» із оборони в атаку виглядав ще переконливіше. І як мінімум ще один гол мав бути забитий до завершення першого тайму. Та хоча центральному нападнику було створено максимум умов для дубля, цього разу Фран Соль не встигає завершити атаку в один дотик, зупиняє м’яч і б’є прямісінько по… воротарю. Тим не менше, його самовіддача у цьому матчі має бути показовую для скептиків. Соль поступово адаптовується до більшої щільності та пресингу в обороні, ніж він звик, граючи в Ередивізі.

У другому таймі, щоправда, Олімпіакос додає в активності. Дві спроби пробити від Масураса стали тривожним дзвіночком для киян. У другій половині матчу вони виглядали дещо втомленими, перейшли більше на позиційну гру, проте таки зуміли відсунути суперника від своїх воріт, скористатися кількома шансами на вихід в контратаку та робити регулярні рейди із виходами три на два. Кендзьора, Вербіч і Циганков непогано діяли на флангах, хоча останньому таки місцями бракувало якості та креативу, рівно як і Шапаренку.

Проте особливо слід відзначити опорників Шепелєва та Буяльського і, звісно ж, Бойка. Воротар Динамо регулярно рятував ворота як від очевидних і слабких, так і від кількох потужних ударів від греків. Всю воротарську майстерність Денис вклав у сейв на 74-ій хвилині, коли Хассан пробивав із дуже близької відстані, створивши чи не єдиний переконливий момент для своєї команди. Ось вам і вищезгадана віра тренера у голкіпера.

І хоча непотрібні жовті картки для Вербіча (пропустить матч 1/8 Ліги Європи) та Кендзьори трохи підпсували загальне враження, самовіддача гравців до останньої хвилини однозначно це компенсувала. На останню хвилину із заміни виходять Русин та Смирний і за цей маленький проміжок часу хлопці встигають завдати по одному удару по воротах гостей (!) Цей своєрідний «салют» від перспективної молоді й ознаменував завершення матчу та гідну перемогу Динамо. Окреме спасибі треба висловити фактору «дванадцятого гравця» за успіх тепер єдиної української команди у Лізі Європи. Фанати, ви були неймовірними! Ця атмосфера із НСК «Олімпійського» передавалася навіть через екрани телевізора!

Тому будемо і надалі підтримувати наших у єврокубку та чекати лише розвитку і руху вперед від підопічних Хацкевича.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *