Аматорський футбол із професійним підходом. Інтерв’ю із Володимиром Підкіпняком

5.02.2019

Author of the article: Iryna Ivasiv

Я зустріла пана Володимира Підкіпняка, головного тренера ФК “Рочин”, абсолютно випадково в одному із закладів Львова 26 січня. Він погодився поділитися своїми думками щодо власного клубу, специфіки аматорського та професійного рівня, а також нам вдалося зачепити і глобальні теми українського та світового футболу. Пропоную до вашої уваги мою розмову із паном Володимиром ↓

Володимир Підкіпняк — головний тренер ФК «Рочин»

Ірина Івасів: Пане Володимире, минулий рік видався досить вдалим для Вашого клубу. Хотілось би привітати Вас із такими досягненнями, як здобуття Кубка Львівщини, з тим, що “Рочин” став бронзовим призером Чемпіонату України серед аматорів і зі здобутками ваших молодих талантів. До речі, щодо останніх. Чи не могли б Ви розповісти, де саме шукаєте молодих і перспективних футболістів?

Володимир Підкіпняк: У нас, фактично, новостворений клуб. Він доволі часто міняв свою назву (з “Гірника” на “Рочин”, наприклад). В аматорському футболі ми з 2015 р. Наша команда брала участь у Кубку України і нам поталанило вже з першого разу його виграти. Щодо молодих перспективних кадрів, то хотілося, звичайно, щоб вони були в більшості із нашого регіону. Оскільки ми лише починаємо будувати структуру клубу, то основний кістяк, на мою думку, повинен формуватися саме із наших молодих вихованців.

Ірина Івасів: А яким приблизно є середній вік у клубі на даний момент?

Володимир Підкіпняк: Середній вік… тяжко Вам сказати. Минулого року я ще вираховував середній вік, але цього року я свідомо такого не робив у зв’язку з тим, що у нас була плинність кадрів на проміжному етапі. Хоча, слід зауважити, в нас є декілька вікових гравців, яких ми спеціально залишили для того, щоб вони змогли передати свій досвід молодим гравцям. І взагалі, як казав і В’ячеслав Грозний, і Мирон Маркевич: «Ми в паспорти футболістів не заглядаємо». Стараємося давати шанс всім, хто є в нашому клубі.Щодо молодих талантів, то хотів би зокрема відзначити Максима Соляника, 2001 року народження. Хлопець із Червонограда, має хороші задатки. Зрозуміло, що в сучасному світі недостатньо просто мати талант, його ще й треба розвивати. Проте у Максима є все для цього. Ще з молодих гравців хотів би виокремити Юрія Мартиняка, також 2001 року народження. Він є вихованцем винниківського футболу. Зараз не можу сказати із стовідсотковою впевненістю, що він і надалі залишатиметься з нами, адже Юрій збирається на перегляд до ФК “Львова”. Всього кілька днів тому ми мали зустріч із головним тренером U-19 ФК “Львова”, адже разом їздили на ліцензію до Києва. І він висловив бажання запросити Юрія на перегляд.

Ірина Івасів: Змінити клуб — безпосередня ініціатива самого футболіста? Як ставиться тренерський штаб і керівництво до того, що молоді та перспективні гравці мають амбіції стосовно професійного футболу? Дехто, можливо, вважає гру в аматорському клубі лише проміжним етапом і не бажає затримуватися тут надовго? Адже схоже ставлення ми можемо спостерігати й у професійному футболі. До прикладу, в “Карпатах” зараз серйозна ротація складу і деякі їхні молоді таланти, як-от Мар’ян Швед, висловилися, що вони взагалі зараз бачать себе закордоном. Але чи варто відпускати перспективних гравців у такій кількості, жертвуючи розвитком регіонального футболу? Яка Ваша думка?

Володимир Підкіпняк: Я вже з 2012 р. очолюю ФК “Рочин” як головний тренер. І я можу сказати, що наші гравці аж ніяк не є низького класу, проте раніше про них не дуже хтось знав. А прийшовши у “Рочин”, вони стали досить популярними і почали користуватися великим попитом і в інших командах. Їх хотів отримати не один клуб. І я свідомо не стану цьому перешкоджати. Не хочу зараз називати прізвищ, але є деякі гравці, які зараз поїхали на перегляд до Другої ліги. Я був би тільки радий, якщо їм там буде комфортніше та зручніше, допоки ми їм не можемо дати те, що інші клуби. Наприклад, у нас є вихованець Микола Буй, який десь кілька років тому перейшов до винниківського “Руху”. Він із аматорського рівня зумів одразу перейти на професійний. Зараз Микола там грає досить успішно, і мені приємно, що він колись був гравцем нашого клубу.

Микола Буй — футболіст ФК «Рух»

І загалом, я вважаю, що якщо окремим гравцям пропонують підвищитися у класі, то це піде лише на користь українському футболу. Не всім, звичайно, надається такий шанс. Хтось змушений грати тут і розкриватися, а хтось чудово реалізовує себе закордоном. Дуже приємно, що такі гравці нашого регіону, як Мар’ян Швед, є затребуваними у клубах високого рівня. Також не може не тішити, що наших хлопців викликають до збірної. Це все — не втрати, а лише плюси для нас. Нехай розвиваються там, де можуть і де їм пропонують. Ще й зважаючи на теперішню ситуацію у нашому футболі. До прикладу, цього року у нас формат лише із 12 команд у Прем’єр-лізі. Я читав інтерв’ю із В’ячеславом Грозним. Він і загалом переважна більшість схиляється до того, що набагато цікавіше було би грати в розширеному форматі із 16 команд.

Ірина Івасів: Але чи готова взагалі УПЛ до такого виклику? Чи зараз у нашого футболу такий же рівень, як був ще 7-8 років тому, коли ми входили до топ-15  найсильніших футбольних ліг? І в чому полягає головна проблема сучасного стану речей: у фінансуванні чи більше у внутрішній політиці самих клубів?

Володимир Підкіпняк: Так, на жаль, ми ще зараз не готові. Я думаю, що проблема взагалі в політиці нашої країни. Та економічна ситуація, яка зараз склалася в Україні, є дуже нестабільною і вона торкнулася не лише всіх президентів клубів, але й усіх шанувальників футболу загалом. Хотілося, щоб наші стадіони завжди були переповнені. Хоча, до речі, в Італії, де один із найсильніших чемпіонатів у світі, раніше були переповнені стадіони за часів Анчелотті і нашого Андрія Шевченка в “Мілані”. А зараз у них також своєрідна криза — стадіони деколи можуть бути навіть напівпорожніми. Загалом, по всій Європі зараз спостерігається невеликий футбольний спад у порівнянні із минулими роками. Хіба що АПЛ це не сильно торкнулося.

Ірина Івасів: Той же ж Карло Анчелотті, тренуючи зараз “Наполі”, може порівняти ту Серію “А” з теперішньою і з ностальгією згадувати минулі часи футбольного піднесення. Тобто Ви маєте на увазі, що якщо навіть топові чемпіонати зараз переживають певну кризу, відповідно й Україну це не могло оминути?

Володимир Підкіпняк: Так, звісно. Нас, на жаль, це не могло обійти стороною. І я Вам скажу більше, що оскільки у Прем’єр-лізі таки затвердили 12 команд, то я думаю, що керівництво ФФУ також це все бачить і розуміє, що ми ще просто не готові грати в розширеному форматі. Напевно, у нас немає для цього стабільного фінансового підґрунтя, немає віри в завтрашній день. От скажімо, у Першій лізі була харківська “Кобра”, яку зняли вже через декілька турів після старту. Думаю, такого б хотіли уникнути в Прем’єр-лізі, тому і залишити 12 команд на даний момент. Це поки що найлогічніше рішення.

Ірина Івасів: Напевно, це ще й для того, щоб запобігти зникненню професійних футбольних клубів. Ми пам’ятаємо ці темні плями в нашій футбольній історії, як-от зникнення “Металіста” чи “Дніпра” із футбольної карти України. А що вже говорити тоді про аматорський футбол?.. Можливо, Ви, будучи тренером, хотіли б менше непокоїтися через фінансові та бюрократичні питання, менше займатись саме адміністративною роботою і більше присвятити себе тактиці і загалом тому, чим безпосередньо і має займатись тренер? Чи не забагато непотрібних формальностей звалилось на Вас як на тернера?

Володимир Підкіпняк: До речі, хороше запитання. Тому що, на жаль, ми не можемо займатися винятково тренерською діяльністю у своїх клубах, як закордонні тренери. На нас покладено дуже багато і “нетренерської” роботи. Зрозуміло, що це не тільки на аматорському рівні так. Напевно, і в деяких професійних командах пов’язують одну функцію з іншою. Мені особисто дуже подобається, як в Прем’єр-лізі себе називають тренери —  “менеджери”. Вони мають повністю сформований штаб, в них є помічники, тренери, які тренують команду, і ті, які лише споглядають та вносять корективи. Це вперше пішло від сера Алекса Фергюсона, що він не є тренером, а менеджером. Він навіть сам зізнався колись, що начебто тренувати він не вміє, а от лідерські якості, менеджмент — це його. Він знав, що і коли сказати, де поставитися поблажливо, а де навпаки “притиснути”. Повертаючись до теми українських тренерів, я думаю, що ще не один рік ми будемо займатися трохи не своєю справою. Всім тренерам, звичайно ж, хотілося б, щоб вони тільки тренували, а адміністратори, лікарі та інші відповідно займалися своїми питаннями. Можливо, в деяких клубах УПЛ вже так і є. Але, на жаль, в аматорському секторі ще зовсім все не так.

Ірина Івасів: У вашому тренерському штабі є троє тренерів і кожен має свої певні функції. Ви б скоріше назвали себе тренером чи менеджером? Яку функцію в команді в основному виконуєте саме Ви?

Володимир Підкіпняк: Я достеменно не знаю, як оцінити себе самого, адже збоку, напевно, видніше. Я зараз і треную, і займаюся менеджментом у клубі. Тобто про себе я можу сказати, що я — “тренер-менеджер”. Не можна стверджувати, що я чисто тренер чи суто менеджер. Поки що ми намагаємося поєднувати ці посади. Я хотів би, звісно, щоб наш тренерський штаб розвивався у своєму вузькоспрямованому природньому руслі, але поки що це, здебільшого, прерогатива професійних клубів. Все ж, на даний момент я задоволений тим, що в нас є. Тренерський штаб більш-менш сформовано. У нас також є адміністратор, лікар, мій особистий помічник, є тренер воротарів. Тобто мене це цілком влаштовує на тому аматорському рівні і думаю, що поки що цього більш ніж достатньо.

Ірина Івасів: А хто із відомих тренерів світового масштабу є прикладом особисто для Вас? Можливо, Ви черпаєте своє натхнення для філософії гри, побудови тактики чи для мотивування гравців від якихось метрів світового футболу?

Володимир Підкіпняк: Знаєте, ті книжки, які я прочитав про багатьох відомих світових тренерів, дуже збагатили мене як професіонала. Вони навчили мене бути тренером завжди, а не лише під час тренувань та матчів. Тренер повинен бути зі своїми підопічними в різних ситуаціях, часом і в позафутбольних, має ділити з ними роздягальню, емоції від виграшів та поразок. Я почерпнув для себе із цих книг дуже багато психології. Звісно що, до прикладу,  у книжці “Пеп: Конфіденційно” багато розповідається також і про тактику Хосепа Гвардіоли. І, думаю, ніхто, не буде приховувати, що хотів би перейняти в нього новаторство його ідей. Але повне копіювання якогось окремого тренера не було би правильним рішенням. Тому що тренер — це перш за все людина творча. І якісь риси він повинен взяти від кожного зі своїх колег. Анчелотті, наприклад, писав про себе, що він є м’яким тренером. Хосеп Гвардіола — це новатор ідей, новатор тактики. А Жозе Моурінью має трохи такий…

Ірина Івасів: Ексцентричний стиль? :)

Володимир Підкіпняк: Саме так! Я читав книжку про нього “Моурінью. Особливий” і скажу, що він справді дуже ексцентрична натура. Загалом, кожен тренер має щось своє. І треба старатися переймати в них досвід. Зрозуміло, що в одну мить ти не можеш взяти і перевтілитися в того чи іншого коуча. Але якщо поступово втілювати їхні ідеї у свої тренування, то буде результат. Хоча, зізнаюсь, у мене деколи закрадалася думка спробувати скопіювати тактику на основі прочитаного.

Ірина Івасів: Перенести тактику із найвищого професійного рівня на аматорський і подивитися, як це буде втілюватися і чи це спрацює?

Володимир Підкіпняк: Щось такого плану, так. Звісно ж, це має бути підбір виконавців під ту чи іншу схему, і я це прекрасно розумію. Це робота не одного дня, але все ж мені хотілось би спробувати щось нове попри те, що в нас вже є своя якась постійна схема, свої напрацювання, і стратегія ведеться вже протягом кількох років.

Ірина Івасів: У чому полягає специфіка тактики аматорського футболу? Бо навіть у професійному футболі не завжди можемо знайти стабільність у тактиці.  Наприклад, Артем Федецький колись говорив, що в “Карпат” немає довгострокової стратегії як такої. Вони переорієнтовуються від гри до гри. Тобто під кожного суперника вони підлаштовуються і готуються, фактично, заново. Чи такий стиль є притаманним для аматорського футболу? Чи  навпаки, в час міжсезоння Ви продумуєте якісь довготривалі чіткі схеми, налаштовуючись на збільшення легіонерів або ж на розвиток власної дитячо-юнацької спортивної школи, як плацдарму для виховання нових талантів? Яка Ваша тактика на цей сезон?

Володимир Підкіпняк: До речі, що стосується нашого “легіонера”, то я би його навіть так і не назвав (прим. — йдеться про Набізаду Омара Мохаммада). Він проживає в Червонограді і має українське громадянство. Хлопець дуже талановитий, хоча й почав свій шлях без спеціальної підготовки в футбольній школі. Дуже приємно, що він все добре засвоює. Та й як людина також дуже хороший, з хорошими особистими якостями.

Омар Набізада — футболіст ФК «Рочин»

Що стосується стратегії, якою ми будемо послуговуватися в найближчому сезоні, знову ж таки повторюся, що все буде залежати від виконавців. Ми дуже хочемо залучити нових молодих гравців. І щоб зуміти з ними все реалізувати, ми зараз зосередимося на підготовчих зборах та товариських іграх. У нас виграші не будуть першочерговим пріоритетом, натомість головним завданням буде переглянути потенційних новачків, плюс подивитися, що нам буде вдаватися на практиці із запланованого. Я думаю, що кожен тренер має свою харизму, свій стиль. Я більш ніж переконаний, що щоразу щось руйнувати і будувати заново було б неправильно. Завжди, звісно, має бути якась невелика корекція, і, як Ви кажете про Артема Федецького, що на кожну гру, до кожного суперника треба готуватися справді по-іншому. Тому що має бути розбір кожної гри зокрема, має бути перегляд матчів, щоб визначити слабкі та сильні сторони суперника. У нас зараз щось схоже: ми також маємо певну інформацію про наших суперників на аматорському рівні, ми також переглядаємо та аналізуємо їхні матчі. Можливо, не в такому обсязі, як би хотілося і як би було можливо на професійному рівні, але все ж ми це робимо. Принаймні, я завжди своїм хлопцям розказую, хто на якій позиції має найбільше працювати, де в суперника сильні сторони, на кого із їхніх гравців треба буде звернути увагу в першу чергу. Але, чесно кажучи, на сьогоднішній день ми ще до кінця не визначилися, яка в нас буде стратегія, якою тактикою ми будемо послуговуватися у цьому сезоні. Але я переконаний, що щось кардинально змінювати ми не будемо.

Ірина Івасів: А що Ви плануєте на найближчі сезони? Чи є у Вас якісь грандіозні плани та амбіції? Можливо, Ви націлюєтеся вже на вищий рівень і за кілька років бачите себе та свій клуб серед професіоналів? Чи поки що Ви просто хочете на своєму місці робити свою справу і не забігати наперед?

Володимир Підкіпняк: Що стосується наших планів, то скажу, що насправді кожному тренеру хочеться спробувати свої сили на вищому рівні, ніж він є зараз. І я думаю, що я все ж не даремно їжджу підвищувати кваліфікацію (як-от зараз поїхав на ліцензію А) для того, щоб не стояти на місці. Тільки що у нас була розмова із президентом ФК “Рочин”. Ми довго планували цю зустріч, бо у нас є своєрідний багаторічний план, який потребує великих фінансових вливань на такі масштабні проекти, які ми запланували. Але я точно можу сказати, що нижче того рівня, на якому зараз перебуваємо, ми опускатися не збираємося. Але і в Другу лігу не поспішаємо, хоча у нас були для цього передумови. Цього року ми все ж таки ще залишаємося на аматорському рівні. Адже тут є багато питань у структурі клубу. Це, в першу чергу, Дитячо-юнацька спортивна школа. Тому що без своїх кадрів, як правильно наголошують усі видатні тренери, ми нічого не побудуємо. Цією кузнею нових кадрів однозначно має бути ДЮСШ. Ми над цим працюємо, причому досить плідно. Деколи, звичайно, помиляємося, щось робимо не так, як би хотілося. Але все ж таки, що не робиться, все робиться на краще. Я думаю, що ми вже в найближчому майбутньому все спрямуємо у правильне русло і воно все запрацює.

Ірина Івасів: Ми навіть можемо побачити на прикладі Бундесліги, що такий підхід працює. Адже німці роблять ставки перш за все на свою футбольну академію, виховують свою молодь і саме з неї  формують як аматорський, так і професійний футбол. І на сам кінець, хотіла б Вас запитати, якими Ви загалом бачите перспективи українського футболу у найближчому десятилітті? Адже практично у всіх були рожеві мрії, що саме після Євро-2012 футбольна культура неймовірно розвинеться і що ця подія стане своєрідною пусковою платформою для стрімкого розвитку. Ми сподівалися, що спаду в футболі більше не буде. Але, як ми бачимо, український футбол навпаки зіткнувся з багатьма новими викликами. Якою Ви бачите загальну картину як професійного, так і аматорського футболу в майбутньому: оптимістичною чи песимістичною?

Володимир Підкіпняк: Знаєте, кажуть, що думки матеріалізуються. Все ж таки, хотілося б думати тільки про краще, тому що думки справді вміють притягувати події. Якщо ж, наприклад, взяти тренерський штаб збірної України, то там окрім головного тренера Андрія Шевченка є ще й дуже хороша команда помічників. Вони разом рухаються у правильному напрямку. Це, звісно, моя особиста думка. Крім того, вже зараз є багато наших молодих гравців, які грають закордоном. Хотілося, щоб наш чемпіонат також був топовим. Але, на жаль, прогнозувати, що буде за декілька років, напевно, ніхто не візьметься. Тому просто будемо сподіватися, що наш теперішній склад національної збірної є показовим і що в найближчому майбутньому він буде давати бій світовим грандам. Я ще раз повторюся, що в штабі збірної зібралися справжні професіонали. Вони ведуть досить поглиблену аналітичну роботу, вони вивчають все повністю і в них дуже хороший дух в команді, що також не менш важливо. У них є навіть якісь свої унікальні традиції (навіть те, як кожен співав під час посвячення у збірну). Є тут багато позитиву і є багато молоді. Це не може не тішити. Так, ми вже відійшли від покоління старших вікових гравців. Хоча вони також дуже великий багаж знань передали теперішній молоді. Я думаю, що у нашої збірної все ще попереду, тому що українці відрізняються тим, що є досить терплячими. Ми вміємо перетерпіти і, можливо, навіть вичікувати свій шанс. І я не думаю, що варто зараз когось критикувати. Хотілося б, щоб були лише найкращі побажання та сподівання щодо наших українських команд та збірної України. Тому що ті люди, які обливають брудом всіх на світі, не зробивши нічого самі… я думаю, що їм взагалі не варто щось говорити, а іншим  — зважати на них.

Ірина Івасів: Напевно, ця позиція є дуже правильною не лише в футболі, а й загалом у житті. І, як ви вже згадали, наші футбольні реалії напряму залежать і від політичної ситуації у країні. Тому, думаю, Ви не погодитеся із цією утопічною фразою, що футбол може існувати поза політикою (до речі, дуже відома пропаганда під час Чемпіонату світу в Росії).

Володимир Підкіпняк: У мене спочатку була така думка, що політика і футбол — це зовсім різні речі. Але чим більше живу та чим більше всього дізнаюся, тим більше переконуюся у протилежному. Практика показує щось зовсім інше.

Ірина Івасів: Тобто, на Вашу думку, це просто утопічна ідея, ідеал, до якого мали б усі прагнути, але на жаль…

Володимир Підкіпняк: От власне. Все одно, як не крути, ми залежні від політики, подобається це нам чи ні. І, як показує практика інших збірних та команд, економічна ситуація дуже впливає на футбол. А тут вже починається і політика.

Ірина Івасів: Дуже дякую Вам за розмову! Бажаю якнайбільше перемог Вашій команді!

Володимир Підкіпняк: Дякую!


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *