Як козаки із самураями у футбол грали

27.03.2018

Author of the article: Iryna Ivasiv

Другий березневий товариський матч для нашої збірної видався незвичним. Саме незвичним. І не лише через різні футбольні (і не лише футбольні) філософії України та Японії, але й через те, що тактику і підхід до гри обидвом командам доводилося переосмислювати за якихось кілька днів. Ще слід зауважити, що до цього матчу Україна та Японія підходили із різними цілями. Андрій Шевченко не був задоволений попереднім товариським матчем проти Саудівської Аравії (і саме грою, а не нічийним рахунком), тому сьогодні сподівався, що спаринг із суперником вищого класу стане додатковою мотивацією та платформою для збудування і зміцнення збірної. Отже, протистояння скоріше мало значення для перспективи, адже у вересні Україна виступатиме у новому турнурі, Лізі Націй, та й, врешті, плекає надії на потрапляння на Євро-2020. Вахід Халілходжич же ж бачив цей матч як стратегічну підготовку Японії до Чемпіонату Світу в Росії, вважаючи Україну близькою по стилю до одного зі своїх суперників у групі — Польщі. Тому наша збірна була одним із пунктів інтенсивної підготовки до ЧС-2018, після якого на Японію чекає ще 3 матчі протягом травня-червня, а ще це можливість покращити незадовільну атмосферу, яка начебто панує у збірній.

Забігаючи наперед, хочу сказати, що хоча і Японія за класом гри вища за Саудівську Аравію (це підтвердять і рейтинг ФІФА), наша збірна відіграла досить якісно і динамічно, зробивши менше помилок і нереалізованих моментів ніж у першому товариському матчі. Окремі аплодисменти коментатору каналу «Футбол-1» Кирилу Круторогову за таку обізнаність у житті екзотичного для українського вболівальника японського футболу і за таку кількість цікавої інформації та статистики про японських футболістів. Одна його фраза особливо влучно охарактеризувала сьогоднішній поєдинок: «Грати з японцями — це як їсти паличками. Візуально нічого складного, але насправді  — дивись, не впусти». Ну а ще дуже потішили нечисленні, проте активні українські вболівальники на бельгійському стадіоні, які голосно підтримували свою збірну і багато співали: від гімну України та «Червоної рути» до мега-хіта про Путіна :)

Тепер до самої гри. У першому таймі японцям не вдалося домінувати на полі, зате їхні режисери це компенсували гегемонією у прямій трансляції із Льєжа, наводячи крупний план лише на 2-х футболістів збірної Японії (особливо любили Харагучі) навіть під час гімну України (!) і повністю ігноруючи присутність на матчі Андрія Шевченка та українських уболівальників. Але, варто відзначити, що навіть не маючи змоги контролювати м’яч як Барселона, японці грали доволі в’язко і згруповано, не руйнуючи структури і діючи як єдиний організм. Проте у змаганні динаміки і несподіванки Україна таки випереджала своїх опонентів із «країни вранішнього сонця». Коноплянка уже із перших хвилин почав прокладати доріжку до воріт суперника через лівий фланг і, перевіривши його на надійність, навіть спробував пробити на 10-ій хвилині, проте Кавасіма встиг парирувати цей креативний, але не сильний удар. За 2 хвилини випробувати удачу вирішив і Малиновський, проте знову ударові забракло сили. Спокій самураям тільки снився, адже на 16 хвилині відбувся справді валідольний момент за участі Бєсєдіна і Марлоса, коли після пробивання останнього м’яч рикошетом відбився від напівяпонця з неяпонською зовнішністю Сакаї і картинно влучив у поперечину. За 3 хвилини у Марлоса був ще один шанс, яким він знову не скористався.

Але на 21 хвилині активність українців винагороджується. Забиває…ні, не Коноплянка і навіть не Марлос, а центральний захисник Ракицький, який несподівано вигулькнув і опинився на ударній позиції. Справжня темна конячка для японців! Його дальній удар вийщов красивим:  розрізавши повітря по діагоналі, зробивши міні-рикошет від Уеди, м’яч приземлився у нижньому куті воріт.

Тим часом Україні довелося продемонструвати і порозуміння в обороні, адже наші суперники вже починали готувати грунт для помсти. Дуже сподобалося і те, що загалом невиразний у сьогоднішньому матчі Зінченко таки зумів де-не-де стати корисним у першому таймі, навіть підключившись до захисту і якісно зігравши на пару із Соболем.

Зате моменти, які трохи підпсовують нервові клітини, ще не закінчилися. На 29 хвилині у Малиновського тепер з’являється справжній шанс (ні, навіть ШАНСИЩЕ!), але він із досить близької відстані пробиває повз ворота.

На 35 хвилині у нашої збірної був останній невеликий момент у цьому яскравому і насиченому таймі — кутовий, який японський голкіпер ефектно парирує у стрибку, вибиваючи м’яч кулаками.

А вже на 40 хвилині помста від самураїв приходить у вигляді стандарту. Так, знову стандартне положення, знову наше слабке місце і знову гол від захисника, тільки тепер вже японського — Томоакі Макіно.

З початком другого тайму японці завзято кинулися в атаку, особливо Кобаясі, який спробував зробити відчайдушний прорив. Потім градус напруги обіцяв ще зрости, коли на поле замість Кейсуке Хонди вийшов «гроза Шахтаря» Юя Кубо. Але нашим вдається витримати пресинг і знову перебрати ініціативу в свої руки. На 68 хвилині Коноплянка обходить двох захисників, робить діагональну передачу, на яку не відгукується Марлос, проте встигає Караваєв. Олександр, який вийшов у другому таймі із заміни, витримує напружену паузу, під час якої дещо ризикує втратити м’яч, але таки виважено і впевнено реалізовує момент, забиваючи другий гол для нашої збірної. За декілька хвилин Бєсєдін вибиває м’яч, який навішував зі стандарту Шібасакі. На 74 хвилині момент з’являється і у Буяльського, який пробивав лівою ногою, але японський воротар вчасно дістає м’яч. На 79 хвилині відбувається подвійна заміна. І не просто заміна, а дуже важлива для Руслана Ротаня, адже це його 100 матч за збірну України! Досвід міняє молодість (втім, замінений Зінченко заслужив довіру у Шевченка і залишився в основній збірній, в той час як, наприклад, його одноліток Коваленко поїхав у табір молодіжки). У Ротаня на пару з Матвієнком навіть був невеликий шанс наприкінці  матчу.

А ще, замість Коноплянки з’являється «свіжа кров», Віктор Циганков, який зараз є одним із найактивніших футболістів Динамо. Уже на 82 хвилині йому вдається ефектно «обікрасти» японців у атаці.

Японці ж сподівалися зрівняти рахунок на останніх хвилинах, так само як це було трохи раніше у товариському матчі з Малі. Вони починають впевнено штурмувати ворота. На 89 хвилині Кубо пробиває, але влучає у Матвієнка. Тоді головний арбітр додає майже 5 хвилин і неспокій українських вболівальників тільки зростає. На 92-ій П’ятов ловить небезпечну скидку. Не допомагає навіть затягування часу у вигляді останньої заміни (Петряк). На 93 хвилині наша оборона припускається помилки, яка могла б змінити результат матчу. Накадзіма проривається повз наших футболістів і вони приймають ризиковане рішення — роблять фол за півметра від штрафного. Останній лякливий момент для наших глядачів і футболістів був тоді, коли сам же ж Накадзіма пробивав штрафний із досить близької дистанції. На цей раз наша збірна не помиляється і П’ятов парирує удар із дальнього кута. Лише після того лунає такий очікуваний свисток арбітра.

Ну що ж, це навіть можна назвати екшеном. Дивовижно, але наша збірна змогла за кілька днів зібратися і зіграти із досить сильним суперником дуже достойно в порівнянні із попереднім матчем проти на порядок слабшої команди. І це при тому, що у збірній були відсутні деякі гравці, такі як травмований Андрій Ярмоленко, наприклад. Є ще куди рости, але загалом, так тримати, Андрію Миколайовичу!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *